Покрова Пресвятої Богородиці відзначається 1 жовтня. Свято встановлено на честь Божої Матері, яка зняла зі своєї голови білу хустку – Покрову – і розкинула її над людьми в церкві, одночасно молячись за їхнє спасіння. Саме ця біла Покрова і стала своєрідним оберегом України. Вперше культ Богородиці увічнив Ярослав Мудрий при будівництві Святої Софії та Золотих воріт у Києві. Найбільшої популярності цей культ досяг у XVIl-XVIII ст. В Україні це велике народне свято. У багатьох селах на честь Покрови будували і освячували храми, зводили села. У сільському побуті на Покрову завершувалися польові роботи, переходили до зимового утримання худоби. Покрова – це час переважної більшості весіль. За прадавньою традицією вважалось, що осінь – найблагодатніша для весільних гулянь пора. Із давнини прийшло переконання, що як Покрова накриває траву листям, землю снігом, а воду льодом, так і дівчат повинна накрити вона шлюбним вінцем.
Церква Святої Покрови була головним храмом Запорозької Січі, а храмове свято Богородиці Покрови – улюбленим святом козацтва. Святу Покрову запорожці вважали своєю покровителькою. Саме на Покрову молоді вояки складали військову присягу. Йдучи в похід, запорожці завжди брали із собою ікону Божої Матері, яку вважали своєю заступницею в далеких походах. Під покровом Богоматері вони не боялися ні розбурханої морської стихії, ні злих ворожих сил. Свою відмову від шлюбу запорожці порівнювали з високим Божим призначенням Діви Марії. Її зображення завжди було на хрестах, які носили козаки. Таким чином, Покрова набула значення не тільки релігійного, а й національного свята. Його урочисто відзначає й нинішнє українське козацтво.
За матеріалами книги Івана Коверця “Українці: Свята. Традиції. Звичаї”.
